Я жил в некой стране, где одна часть людей стала унижать, как теперь говорят, дискриминировать другую часть населения, к которой принадлежал и я. Я стал об этом говорить друзьям, знакомым, а потом и в прессе, где была возможность. Но никто не хотел слушать. Друзья мне не верили, хотя это было так явно. В прессе у меня появились оппоненты, которые утверждали, что этого нет, что я всё выдумываю.
Видимо, говорить об этом было еще не время - подумал я. Наверное, следует говорить, когда придет наказание за это и люди поймут, что поступали неправильно.
И вот пришло наказание - началась война, и я стал говорить: люди, война началась потому что вы своими действиями ее сами вызвали, вам надо покаяться и исправиться, тогда война остановится.
Но меня опять никто не хотел слушать. Люди страдали и обвиняли в этом других, тех, кто на них напал, а мне говорили: перестань говорить нам такие речи, потому что нам и так трудно и больно, а ты еще и обвиняешь нас и опять со мной не соглашались. И не хотели слушать.
Так я хочу спросить уважаемое обшество: когда мне следует говорить? И следует ли говорить вообще, если люди тебя не желают слушать?
Может быть, говорить об этом вообще не следует и считается дурным тоном? Может быть, такое говорить нужно лишь тогда, когда всё закончится и я сяду писать мемуары? Но кому тогда будет нужна моя речь?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.